Шем в таких умовах не запєрдаляв. Працюю над інтернет-магазином. Вечорами після дайвів і в вихідні. Без нормиального компа – з нетбуком замість ноутбуку. Без інтернету – вай-фай ловить тільки на подвірї.


Вчора це відбулось. Мій перший довгоочікуваний студент, Anatoly Lychko. Просто природжений дайвер - жодного страху перед водою, все ідеально. Плавучість, контроль, розхід повітря, відсутність напруги. Так що я мав мінус 50% стресу, проводячи свою першу програму Discover Scuba Diving.


Хто ми? Француз, солдат інезомного легіону і стриптизер. Росіянин, в минулому керуючий відділом міжнародної корпорації. Юний грек, досвідчений водолаз, помішаний на морі, живучий морем.


І знову на гребені хвилі. Усе складається добре. Усі події відбуваються із позитивним значенням. Дайвцентр - елітний, в порівнянні з тими, що були у мене раніш. Команда – шестеро інструкторів, чоловіків - всі свідомі, всі без негативів. Атмосфера – така, як треба.


Подорожі це така ж сама штука, як і добре кіно. Ти дивишся в роззявленим ротом шо то діється з тобою і навіщо, і вдупляєш до чого воно все тебе приведе і куда тебе закине і якою буде розвязка. Все що відбувається - відбувається недарма.


І лишень вечором я вдуплив, що опинився в раю. В скількох я вже побував за останні пів-року? Але цей рай особливий – тихий, спокійний, усміхнений, рідний. Це Європа. Тут якось по-домашньому добре.

Теоретики мандрів читають Лонілі Планет. Приктики - їдуть на місце і спулкуються спілкуються спілкуються з місцевими :) За сьогодні я прочитав з чергових так сторінок зі сто РЕАЛЬНОСТІ. Заливаючи їх справжньою арабською кавою з кардамоном... Кавою, до якої нічого не треба додавати, яка само по собі є перфекційною.


ГОДИНА 2 Поки інші пасажири літака, яким я колись буду керувати, роздуплялись і чухали свої зади, Ваш покірний слуга одразу ж по самі вуха занурився у пригоди нової мандрівки. Швиденеько повалив по трасі і на ходу за пять хвилин зловив свій перший стоп.


Прощаючись, я якось поміж іншим нагадав: «Обережно керуй по дорозі до-дому». Вона поміж іншим поогризалась: «Обережно веди літак». Я відповів щось глупе типу: «Ги-ги» і забув. Піднявся на борт Райнейру. Взлетіли. Заснув. Пробудився. І раптом подумав: «А чом би й ні?» Я просто знаю, як зароджувались усі мої дурноваті ідеї в минулому. Слід занотувати цей момент. А то ж потім забуду з чого усе почалось.

Наразі це була легка безтурботна подорож. Крізь пейзажі, міста і серця. Віртуозний слалом поміж чужих депресій, втрат і трагедій. А може мене просто життя несе легкою дорогою. Наразі. Ніколи не боявся відповідальності, але й ніколи не збирався брати на себе зайвого багажу. Нехай це і надалі буде швидким віртуозним слаломом без обтяжуючого рюкзаку за плечима. Нехай життя несе мене вниз по цьому схилу аж допоки він не закінчиться. Хочете страждати – страждайте. Хочете бути невільними – будьте. Хочете насолоджуватись життям разом зі мною – викидайте все зайве і поїхали разом.